Темперамент означає індивідуальні особливості дітей в їхній реакції на різноманітні подразники та досвід; індивідуальні відмінності у виконанні рутинних щоденних видів діяльності: прийманні їжі, сну, дослідженні предметів тощо. Темперамент передбачає генетичні відмінності серед дітей.
Сангвініки. Сангвініків можна охарактеризувати трьома ознаками: сильні, урівноважені, рухливі.
Сангвініки легко пристосовуються до нових людей, нового середовища, нових потреб. Емоційні, контактні, життєрадісні, з живою мімікою. У них переважає веселий настрій. Вони довірливі, з ними приємно спілкуватися. Їхня увага нестабільна, вони уникають труднощів, з прийняттям рішень поспішають.
Ці люди дуже енергійні. Довго працюють без утоми. Але за тих умов, коли робота їх цікавить. Якщо вона не дуже захоплює, можуть покинути все, не довівши до кінця. До критики ставляться спокійно. Із задоволенням беруться за нову справу, відзначаються винахідливістю. Швидко реагують на навколишні події. Байдуже ставляться до нового.
Товариські. Легко переборюють труднощі й допомагають їх долати іншим. Можуть бути лідерами. Добре стримують вияви своїх почуттів. Їх легко дисциплінувати. Толерантні, контактні. У колективі почуваються впевнено.
Найбільше пристосовані до життя, оскільки сильніші, урівноваженіші, енергійніші, легко впорюються із завданнями, які потребують кмітливості.
Діти-сангвініки намагаються займатися тільки легкою, приємною і цікавою для них діяльністю й уникати складного, неприємного, нецікавого. Тому необхідно з раннього віку виробляти в них стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати й доводити до кінця розпочату справу, виясняти суть кожного питання.
Холерики – сильні, неврівноважені, рухливі. Це люди з великим життєвим тонусом, великою активністю, енергійністю, непосидючістю. Вони нестримані, нетерплячі, запальні. У них є така особливість, якої немає в інших: з’являтись у потрібний момент. Вони відчувають не лише свій біль, а й біль тих, хто поряд. Байдужими ніколи не бувають. Вони швидко рухаються й швидко розмовляють, вони розкуті, завжди живуть за програмою максимум. Їхня поведінка неврівноважена. Потреба уві сні мала, однак завжди бадьорі. Вони легко збуджуються й довго заспокоюються.
Холерики – дуже компанійські люди, бойові, завзяті, але задиркуваті, запальні, правда швидко відходять і потім страждають. Вони мало роздумують і відразу діють. Швидко включаються в дію й переключаються на іншу діяльність. Відверто вступають в суперечки, бувають агресивними. Їм важко приборкувати свої бажання, не можуть чекати. Холерики не пристосовуються до середовища, а намагаються пристосувати середовище, оточуючих до себе.
Для холериків характерне бажання виділитись із колективу, стати лідером. У них виразна міміка й пантоміміка. При поразках – схильні до агресії.Терпіння слабке. Значно переоцінюють свої здібності.
У роботі з холеричними дітьми потрібно уникати різких емоційних реакцій, спрямованих безпосередньо на учня. Краще впливати на холерика опосередковано, через колектив. Зайнятість корисною справою може спрямувати холерика на розвиток позитивних якостей особистості, відверне негативні впливи. Холеричні діти потребують тактовної допомоги та співчуття при ускладненнях.
Їхня невтомність, енергійність, схильність до ризику, упертість, пустотливість, задеркуватість, нетерплячість і висока конфліктність стають причиною биття посуду, бійок з однолітками, травм тощо.
Холерика потрібно вчити ввічливості, умінню стримувати емоції. Використовуючи цікаві для дитини види діяльності, поступово формувати посидючість, наполегливість, сумлінність, ретельність і точність у виконанні завдань.
Копітка виховна робота з холериками в дошкільному віці дасть їм змогу легше адаптуватися до потреб школи і підготує до засвоєння навчального матеріалу. Застосування фізичних покарань, крику до холерика неефективні. Якщо холерик неякісно виконав роботу, треба не сварити чи карати його, а пояснити, чому так не можна і вимагати повторного сумлінного виконання.
Щоб холерики, швидко закінчивши роботу, не заважали на уроці іншим учням, учителеві необхідно завжди мати для них кілька цікавих додаткових завдань, але пропонувати ці завдання можна тільки у разі якісного виконання дитиною основної роботи.
Перебування двох холериків за однією партою можливе, але не завжди доцільне.
Флегматики – сильні, урівноваженні, інертні, пасивні. Непроникливі, нерозгадані. Нелегкі на підйом, нерішучі, недовірливі, пасивні. Вони сповідують філософію людей: «Тихіше їдеш – далі будеш». Вони очікують. До виконання завдання флегматиків слід не лише заохочувати, а й готувати заздалегідь, повторивши не один раз. Їхньою діяльністю слід керувати, а не підганяти. Вони ретельно обдумують і планують свої дії. Рішення планують послідовно і невідступно.
Мало емоційні, почуття виражають слабко, їх нелегко розсмішити, розгнівати, міміка одноманітна, мовлення невиразне. Флегматики наполегливі в роботі, розпочате доводять до кінця, проте надто повільно, чим дратують оточуючих. До критики ставляться байдуже. Працьовиті. Винахідливістю не відзначаються, однак утілюють в життя ідеї інших. Вони терплячі, наполегливі у досягненні мети, стійкі у прагненнях і настроях.
Нелегко сходяться з новими людьми, повільно пристосовуються до нового оточення. У стосунках із людьми виявляють постійність, відданість. У стосунках із людьми врівноважені, у міру товариські, уникають пустої балаканини й неділових контактів.
У роботі з флегматиком доцільно стимулювати вияв щирих почуттів. Потрібно довіряти такому учню, давати можливість реалізувати себе у справі, посильній допомозі іншим.
Правильний підхід до виховання дитини-флегматика передбачає створення сприятливих умов для її фізичного, духовного й інтелектуального розвитку.
Почуття цих дітей вирізняються глибиною і постійністю, вони болісно переживають несправедливість, зазіхання на їхні права, бояться і не люблять змін, нестабільності. Під час спілкування з флегматиками потрібно зважувати кожне слово, кожну дію, намагатися створити повну довіру в стосунках, щоб дитина не замикалася у собі. Дорослим доводиться докладати спеціальних зусиль, щоб допомогти флегматикові увійти в дитячий колектив, виявити себе в ньому як особистість, здобути авторитет, знайти друзів.
Від флегматиків не можна вимагати миттєвої відповіді на запитання, швидкого переключення на інший вид діяльності. Таким дітям доцільно задавати удвічі-утричі менші за обсягом домашні завдання, вимагаючи їх якісного виконання.
Меланхоліки - дуже чутливі люди, друзі книги й природи, мрійливі, мляві, замкнені, песимістичні. Настрій дещо пригнічений, бо переважають гальмівні процеси. Вони дуже чутливі й вразливі. Довго пам’ятають образи, навіть невеликі неприємності виводять їх із рівноваги, можуть викликати сльози, при невдачі – пригнічені й розгублені.
Завжди серйозні, а почуття свободи, розкутості й приємної веселості майже ніколи на відчуваються. Вони невпевнені в собі. У них повільна зміна почуттів і контролю, повільні рухи, мовлення, одноманітна міміка.
Перед труднощами розгублюються, терпіння дуже слабке, адаптація важка, недооцінюють свої здібності, недовірливі. Важко засвоюють точний розпорядок життя, колектив їх
стомлює. Активність низька, не здатні витримувати сильне нервове напруження. Вони швидко втомлюються. Рідко користуються допомогою товаришів. Легко пристосовуються лише до вузького середовища. У доброму колективі здатні виявляти наполегливість, завзятість. Уважні до людей, тактовні. Нездатні відстоювати свої погляди, скромні, не самостійні, залежні.
У них надзвичайно розвинена уява. Ці люди – індивідуалісти.
Мають свій, часто оригінальний погляд. Відзначаються надзвичайною точністю й скрупульозністю в діяльності.
Таким дітям в навчанні слід приділяти увагу, турботу й доброту. Правильний виховний підхід полягає в тому, що дорослий виявляє співчуття і повне розуміння почуттів дитини. Слід тактовно, глибоко і зацікавлено проникати в духовний світ дитини, здійснювати моральну підтримку та зміцнювати віру у власні сили, виявляти розуміння душевного стану. Виховувати волю меланхоліка, наполегливість і почуття власної цінності в колективі, заохочувати його заняття в гуртках, секціях з урахуванням його намірів, звичок, труднощів.
Нову інформацію меланхоліки здатні засвоювати швидко чи
повільно – залежно від обставин. У спокійній, доброзичливій атмосфері нові
відомості засвоюються ними швидко й надовго. Тому створення сприятливих умов навчання і виховання дитини – основна проблема в роботі з меланхоліком.
ГІПЕРАКТИВНІ ДІТИ
До гіперактивності відносять неуважність, відволікання, імпульсивність, підвищену рухову активність. Часто гіперактивність супроводжується проблемами у взаєминах з навколишніми, труднощами в навчанні, низькою самооцінкою. При цьому рівень інтелектуального розвитку в дітей не залежить від ступеня гіперактивносиі і може перевищувати показники вікової норми. Перші прояви гіперактивності спостерігаються у віці до 7 років і частіше зустрічаються у хлопчиків, ніж у дівчаток.
Підхід до адаптації такої дитини в колективі повинен бути комплексним. Така дитина не може поводитися так, як вимагають дорослі, і не тому, що не хоче, а тому, що її фізіологічні можливості не дозволяють їй зробити це. Такій дитині важко довгий час сидіти нерухомо, не вертітися, на розмовляти. Постійні окрики, зауваження, погрози покарання не поліпшують її поведінку, а часом навіть стають джерелами нових конфліктів. Крім того, такі форми впливу можуть сприяти формуванню в дитини негативних рис характеру.
Домогтися того, щоб гіперактивна дитина стала слухняною і поступливою, ще не вдавалося нікому, а навчитися жити у світі і співробітничати з ним – цілком посильна задача.
Вчителі повинні пам’ятати, що гіперактивній дитині легше працювати на початку дня, ніж увечері, а також на початку уроку, а не наприкінці. Навантаження дитини повинне відповідати її можливостям.
У процесі навчання гіперактивній дитині дуже важко одночасно виконувати завдання і стежити за акуратністю. Тому на початку роботи педагог може понизити вимогливість до акуратності. Це дозволить сформувати почуття успіху.
Система заохочень і покарань повинна бути досить гнучкою, але послідовною. Потрібно враховувати особливості гіперактивної дитини: вона не вміє довго чекати, тому заохочення повинні носити моментальний характер.
КРИТЕРІЇ ГІПЕРАКТИВНОСТІ
(схема спостереження за дитиною)
Дефіцит активної уваги
- Непослідовна, їй важко довго утримувати увагу.
- Не слухає, коли до неї звертаються.
- З великим ентузіазмом береться за завдання, але так і не закінчує його.
- Зазнає труднощів у самоорганізації.
- Часто втрачає речі.
- Уникає складних і потребуючих розумових зусиль завдань.
- Часто буває забудькувата.
Рухове розгальмування
- Постійно крутиться.
- Виявляє ознаки занепокоєння (тарабанить пальцями, рухається в кріслі, бігає, забирається будь –куди)
- Спить набагато менше, ніж інші діти, навіть у дитинстві)
- Дуже балакуча.
Імпульсивність
- Починає відповідати, не дослухавши питання.
- Не здатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває.
- Погано зосереджує увагу.
- Не може чекати винагороди ( якщо між дією і винегородою є пауза)
- Не може контролювати свої дії. Поведінка слабокерована.
- При виконанні завдань поводиться по –різному і показує дуже різні результати.
Якщо у віці 7 років виявляється хоча б 6 з перерахованих ознак, педагог може припустити ( але не поставити діагноз), що дитина, за якою він спостерігає, гіперактивна.
АГРЕСИВНІ ДІТИ
Агресія – це мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей в суспільстві, що наносить шкоду об’єктам нападу, що приносить фізичний і моральний збиток людям чи викликає в них психологічний дискомфорт.
Причини виникнення агресії у дітей можуть бути найрізноманітнішими. Цьому сприяють деякі соматичні захворювання чи захворювання головного мозку, величезну роль грає виховання в родині, причому з перших днів життя дитини.
Агресивна дитина нападає на інших дітей, відбирає і ламає іграшки, навмисно вживає грубі вирази. Однак агресивна дитина має потребу в ніжності і допомозі дорослих, тому що її агресія – це, насамперед, відображення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.
Робота вчителів з даною категорією дітей повинна проводитися в трьох напрямках:
- Робота з гнівом. Навчання агресивних дітей прийнятним способам вираження гніву.
- Навчання дітей навичкам розпізнавання і контролю, умінню володіти собою в ситуаціях, що провокують вибухи гніву.
- Формування здатності до емпатії, довіри, співчуття, співпереживання.
КРИТЕРІЇ АГРЕСИВНОСТІ У ДИТИНИ
(схема спостереження за дитиною)
Дитина:
- часто втрачає контроль над собою
- часто сперечається, лається з дорослими
- часто відмовляється виконувати правила
- часто спеціально дратує людей
- часто звинувачує інших у своїх помилках
- часто сердиться і відмовляється зробити що –небудь
- часто заздрісна, мстива
- чуттєва, дуже швидко реагує на різні дії навколишніх (дітей і дорослих), що нерідко дратують її.
Припустити, що дитина агресивна, можна лише в тому випадку, якщо протягом шести місяців у її поведінці виявилися хоча б 4 з 8 перерахованих ознак.
ПРАВИЛА РОБОТИ З АГРЕСИВНИМИ ДІТЬМИ
- бути уважним до потреб дитини.
- демонструвати модель неагресивної поведінки
- бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки
- покарання не повинні принижувати дитину
- навчати прийнятним способам вираження гніву
- давати дитині можливість виявляти гнів безпосередньо після фрустраційної події
- навчати розпізнаванню власного емоційного стану і стану оточуючих людей
- розвивати здатність до емпатії
- розширювати поведінковий репертуар дитини
- відпрацьовувати навички реагування в конфліктних ситуаціях
- учити брати відповідальність на себе.
ТРИВОЖНІ ДІТИ
Тривожність – індивідуальна психологічна особливість, що полягає в підвищеній схильності відчувати занепокоєння у всіляких життєвих ситуаціях, у тому числі й у таких, котрі до цього не призводять.
Тривожних дітей відрізняє надмірне занепокоєння, причому вони бояться не самої події, а її передчуття. Часто вони очікують найгіршого, почувають себе безпомічними, побоюються грати в нові ігри, приступати до нових видів діяльності. У них високі вимоги до себе, вони дуже самокритичні.
Робота з тривожною дитиною пов’язана з значними труднощами і., як правило, забирає багато часу.
Фахівці рекомендують проводити роботу з тривожними дітьми в трьох напрямках:
- Підвищення самооцінки.
- Навчання дитини умінню керувати собою в конкретних, найбільш хвилюючих її ситуаціях.
- Зняття м’язової напруги.
КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ ТРИВОЖНОСТІ В ДИТИНИ
1.Постійне занепокоєння.
2. Труднощі, іноді неможливість сконцентруватися на чому - небудь
3. М′язова напруга (обличчя, шия)
4. Дратівливість
5. Порушення сну
Можна припустити, що дитина тривожна, якщо хоча б один критерій з перерахованих вище, постійно проявляється в поведінці дитини.
АУТИЧНІ ДІТИ
Аутизм – означає крайні форми порушення контактів, відхід від реальності у світ власних переживань.
Причини виникнення аутизму до кінця не досліджені. Більшість авторів відносять до них порушення внутрішньоутробного розвитку і хвороби раннього дитинства, що виснажують дитину. В аутичних дітей частіше спостерігаються мозкові дисфункції і порушення біохімічного обігу. Аутизм нерідко поєднується з іншими психічними розладами.
Без своєчасної діагностики і медико-педагогічної допомоги такі діти стають не навченими і не пристосованими до життя взагалі.
В арсеналі педагогів, на жаль, немає спеціальних розробок по виявленню аутичних дітей, то кращим помічником у такій роботі буде особистий досвід спілкування з дітьми, терпіння й уміння спостерігати. Головна задача педагога – втягнути дитину в індивідуальну і спільну діяльність. З цією метою потрібно застосовувати в роботі з нею якнайбільше різноманітних форм взаємодії, збагачуючи її емоційний та інтелектуальний досвід.
ПРАВИЛА РОБОТИ З АУТИЧНИМИ ДІТЬМИ
- Приймати дитину такою, якою вона є.
- Виходити з інтересів дитини.
- Дотримуватися визначеного режиму і ритму життя дитини.
- Дотримуватися щоденних ритуалів (вони забезпечують безпеку дитини)
- Навчитися уловлювати найменші вербальні і невербальні сигнали дитини, що свідчать проїї дискомфорт.
- Частіше бути присутнім у групі чи класі де займається дитина.
- Якнайчастіше розмовляти з дитиною.
- Забезпечити комфортну обстановку для спілкування і навчання дитини.
- Терпляче пояснювати дитині зміст її діяльності, використовуючи чітку наочну інформацію ( схеми, карти і т.д. )
- Уникати перевтоми дитини.
