10 вчинків, яких учителі очікують від батьків

Як свідчить африканська приказка, «Щоб виховати дитину, потрібне ціле село» («It takes a village to raise a child»). А значить, ми не можемо розраховувати на те, що вчителі самостійно зможуть навчити наших дітей. Результати досліджень доводять, що, якщо у шкільне життя дитини залучені мама й тато, то її оцінки, поведінка й емоційне благополуччя значно вище. Тому, щоби полегшити роботу вчителів, необхідно прислухатись до їхніх побажань, викладених у вигляді десяти рекомендацій.

Читайте своїй дитині. «Найбільш важливим аспектом у розвитку дитини, що визначає її подальший успіх у читанні, є те, що батьки читають їй уголос», – заявила в 1985 році Комісія з читання, створена Міністерством освіти США. Візьміть будь-яку книгу і, принаймні, три рази на тиждень читайте її вашому малюку. Так ви пробуджуватимите в дитини любов до читання, яку вона пронесе через усе життя.

Познайомтеся з учителем. Необхідно дізнатись, як звуть учителя вашої дитини, оскільки важливо побудувати спілкування з ним на особистих контактах. Спитайте, за допомогою чого йому чи їй більш комфортно спілкуватися з вами, наприклад, телефоном або електронною поштою. Відвідуйте заходи у школі та батьківські збори. Не будьте тими батьками, які з'являються там тільки в конфліктних ситуаціях.

Заохочуйте дружбу за межами школи. Навчання у класі найкраще проходить тоді, коли учні діють згуртованою командою. Оскільки в дітей у школі не завжди є можливість добре пізнати один одного й потоваришувати, переконайтеся, що ваша дитина проводить час з однокласниками не тільки у школі – заохочуйте командні ігри та позашкільні заходи.

Долучіться до роботи школи. Відвідуйте засідання шкільної ради, приєднаєтесь до батьківського комітету. Якщо ви працюєте, а зустрічі призначаються, як правило, у денний час, поцікавтеся, чи можливо хоча б іноді проводити їх у вечірній час. Пам'ятайте, що ваш голос завжди має значення, адже іноді ви єдині хто виступає на захист вашої дитини. До того ж, коли батьки об'єднуються, вони можуть більш легко й ефективно вплинути на позитивні зміни у школі.

Візьміть участь у шкільних заходах. Не пропускайте шкільні події, такі як конкурси талантів, наукові ярмарки, осінній бал та інші. Навіть якщо ваша дитина не грає в команді, чому б вам не відвідати спортивний захід? Тим самим ви посприяєте зміцненню вибраного курсу школи та взаєморозумінню з дочкою чи сином. Ви не тільки допоможете своїй дитині стати успішною у школі, а й отримаєте безцінні спільні переживання та спогади.

Перенесіть процес навчання додому. У навчанні завжди є якісь моменти, які залишаються поза увагою дитини під час занять у класі. А ви візьміть і спечіть пиріг і навчіть її основ арифметики вдома. Створіть свій власний конкурс на знання орфографії. У вихідні дні організуйте маленьку подорож, відвідайте музей або океанаріум. Подивіться добрий сімейний фільм. Навчання в сім'ї – це відмінний спосіб закласти основи майбутнього успіху.

Значення освіти. Покажіть вашій дитині, що навчання – це пригода довжиною в життя, яка не закінчиться із закінченням школи. Прочитайте книгу, відвідайте заняття, які вас цікавлять і захоплюють. Розкажіть дитині про свій власний досвід навчання, який ви отримали на роботі. Тримайте зв'язок з нею через освітні книги, фільми і телевізійні програми.

Не будьте такими терплячими. «Терпіння – це для мучеників», – каже Ліза Холева – співавтор книги «Про що знають вихователі дитячого садку». Якщо ви вдома терпляче потураєте дитині, вона може не впоратися з навчанням під час шкільних занять. Ну а якщо ви берете її із собою на зустріч, то обов'язково прийдіть вчасно, незалежно від того, наскільки сильно її щось захопило. Терпіння до бажань дитини в даному випадку може послужити як погана послуга.

Привчіть свою дитину до чистоти та порядку. Напевно, ви зазвичай самі розкладаєте іграшки по полицях? Якщо ваша дитина не привчена прибирати після себе вдома, вона, безсумнівно, буде неохайною й у школі. Навчіть її акуратно розкладати іграшки на свої місця, застилати ліжко, викидати сміття й мити посуд. Коли вона звикне до цього вдома, як до якогось стандарту поведінки, підтримання чистоти на робочому місці у школі не стане для неї чимось трудомістким і складним.

Починайте навчання вдома крок за кроком. Коли ви починаєте займатися з дитиною, ведіть себе, як учитель у класі. Переконайтеся, що її увага повністю зосереджена на вас, а потім починайте крок за кроком давати чіткі й точні інструкції. «Важливо стати поруч з вашою дитиною, нахилитись та встановити зоровий контакт», – каже Ліза Холева. Ваш малюк буде вчитися слідувати інструкціям і вже точно не відставатиме у навчанні.

Візьміть участь у житті школи, створіть власний процес навчання та проілюструйте мотивацію щодо пізнання на своєму власному прикладі, ви станете неоціненною частиною успіху своєї дитини у школі та за її межами. Учителі будуть вам вдячні, й одного разу в один прекрасний день ваша дитина теж висловить вам найщирішу подяку!

Батьки, візьміть це до уваги…

Батьківство – це найдавніша, найпрекрасніша і найскладніша професія.

Бути батьками легко і важко одночасно. Легко – адже ми так чекаємо появи на світ нашої частиночки, викохуємо нашу дитинку, бажаємо їй щасливої долі. А важко – тому що треба виховувати. А це – систематичний процес. І треба обов’язково враховувати індивідуальні особливості своєї дитини, бути педагогом. Батьки, перш ніж виховувати свою дитину, мають самі бути вихованими.

Відомий філософ Жан Жак Руссо писав з цього приводу: «Пам’ятайте, що перед тим, як взятися за виховання людини, треба самому стати особистістю; треба, щоб у вас самих склався той взірець, який повинна наслідувати дитина».

Усі батьки люблять своїх дітей так само, як і діти люблять своїх батьків. Під терміном «батьківська любов» ми розуміємо відчуття глибинного зв’язку, близькості сімейних стосунків між батьками та дітьми. Для них це певний стан, без права на вибір, адже батьків, так само, як і дітей, як відомо, не обирають.

Одна з найважливіших людських потреб – потреба в любові, кожен хоче почуватися комусь потрібним. Але у житті інколи бувають моменти, коли власна дитина не подобається вам своєю зовнішністю, поведінкою, висловлюваннями, вибором, переконаннями. То й що з того? Ваші батьківські почуття не вимагають від вас того, щоб ви завжди тільки захоплювалися, пишалися та милувалися своєю дитиною. Ми, батьки, маємо пам’ятати, що дитина – це людина, і як у всіх людей, у неї можуть бути хороші та негативні риси. Не треба вважати, що якщо дитина перестала подобатись вам, то ви перестали любити її. Варто також розуміти, що якщо вона ставиться до вас із певною неприязню, то все одно не перестала любити вас. Психологи трактують батьківську любов як безумовну, що не залежить від будь-яких умов та обіцянок. Тобто батьки сприймають свою дитину саме такою, яка вона є – з усіма чеснотами та недоліками, і люблять не за її досягнення, не за те, що вона гарна, розумна, здібна, а просто за те, що вона є.

Водночас чимало батьків стикаються з невмінням виразити свою любов до дитини, вважають, що через це невміння в них виникають непорозуміння з дитиною, вони не можуть знайти спільної мови з нею, що для цього потрібні якісь особливі засоби та методи.

Усе набагато простіше. Спробуємо перелічити основні способи, якими батьки можуть висловити свою любов до дитини.

1. Дотик.

Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому коли виражаєте свою любов за допомогою ніжних доторків, поцілунків, прогладжувань, лагідних обіймів, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю…»

2. Слова-заохочення.

Коли ми хвалимо дитину, то дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять свою виховну силу і сенс. Кожна похвала має бути обґрунтованою і щирою. Пам’ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки: «Як добре, що ти у нас є…», «Ти мені подобаєшся…», «Я люблю, коли ти вдома…»,  «Мені добре, коли ми разом…», «Який ти у мене гарний…»

3. Час, проведений разом із дитиною, – це ваш подарунок їй.

Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна.

4. Невеличкий подарунок.

Це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки справді турбуються про неї. Подарунок від серця, не тільки з приводу знаменної дати і не в обмін на щось, а просто так, для гарного настрою, нагадуватиме дитині про вашу любов.

5. Допомога та підтримка.

Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій. Можна сказати, що кожен із батьків відповідальний за виконання довгострокового контракту (до 18 років), що передбачає ненормований робочий день. Щодня діти звертаються до Вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків – почути їх і відповісти на них.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різну мову нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту мову, яка дійде до серця дитини. Не бійтеся сказати: «Я тебе люблю…». І не важливо, скільки дитині років, і чи чує вас хтось іще. Пам’ятайте слова Віссаріона Белінського: «Засобом і посередником виховання повинна бути любов, а метою – людяність».

Шановні батьки !

Максимально сприяйте повноцінному розвиткові творчого дарування вашої дитини! Для цього дотримуйтеся  таких правил взаємин з дитиною в родині:

1. Будьте поблажливими зі своєю дитиною. Варто знайти «золоту середину» в інтенсивності заохочення-покарання, захоплення-несхвалення.

2. Демонструйте свою незалежність. Дитина повинна зрозуміти, що самостійність і незалежність – великий приз, що присуджується самим наполегливим, працездатним і сміливим особистостям. Бути лідером, чи просто відрізнятися від інших – це чудово!

3. Не бійтеся подорожувати і змінювати обстановку. Нові враження і знайомства вчать не боятися новизни і невизначеності.

4. Воля вибору вчинків і рухів. Дозвольте дітям ризикувати і заряджатися при цьому корисною порцією адреналіну.

5. Забудьте слово «НІ». Максимально заохочуйте будь-яке рішення вашої дитини. Якщо їй призначено помилитися, то нехай вона дійсно це переживе й усвідомить свою помилку, виносячи з цієї ситуації певний позитивний досвід.

6. Будьте оптимістом. Навчіть дитину навіть у самих неприємних подіях або явищах бачити щось гарне і корисне.

7. Забезпечте вашу дитину великою кількістю матеріалів для творчості(пластиліном, папером, клеєм, фарбами, старими непотрібними речами і т.п.). Це допоможе розвинути в неї евристичне та інтуїтивне мислення.

8. Створюйте дитині ситуації, що кидають їй виклик. Це буде стимулювати її мислення, навчить шукати оптимальне рішення в екстремальних ситуаціях, відстоювати свою точку зору, розумно аргументуючи її.

9. Заохочуйте гіперактивність вашої дитини. Багато сильних світу цього в дитинстві були дуже активними. Навчіться не карати дитину за надлишок енергії, не гальмувати її пориви, а розумно керувати ними.

10.  Мрійте, фантазуйте і дійте разом із вашою дитиною. Пам’ятайте, що всі дорослі винаходи родом із дитячих фантазій.

Ви не в змозі поліпшити родину, де

 ви народилися, зате ви можете допомогти

родині, у якій народився ваш син.

А. Ньюмен

Іноді трапляється так, що навіть у досить гармонійній сім’ї дитина буває недостатньо відвертою зі своїми батьками. Причин такому явищу вистачає: особливості характеру дитини, емоційна дистанція між батьками та дітьми, невідповідність особистих поглядів та переконань, страх бути незрозумілим або, навіть, покараним… Мабуть, у такій ситуації варто залучити до діалогу між батьками та дітьми психолога – незалежного посередника. Проте, слід зауважити, що така ініціатива має бути добровільною і виходити від самої дитини, а не від її батьків, особливо, якщо дитина – підліток. До мене часто звертаються підлітки (таємно від батьків), щоб поговорити про непорозуміння з дорослими. Мушу зазначити, що частенько такі непорозуміння трапляються через небажання дорослих піти на компроміс зі своєю дитиною, подивитися на світ її очима. Щоб запобігти таких непорозумінь, варто пам’ятати, що їх фундамент може бути закладеним ще у дитячому віці (до 7 років). Тому прислухайтесь до внутрішнього світу своєї дитини, і чим раніше ви це зробите, тим буде краще для всіх членів вашої родини. Можливо, це дитяче послання батькам, сформульоване психологом-посередником допоможе вам, шановні батьки, краще зрозуміти потреби, бажання та можливості вашої дитини.

ПОСЛАННЯ У СВІТ…

1. Дорогі батьки, пам’ятайте, що Ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, мистецтва стати і бути людиною.

2. У моїх очах світ виглядає інакшне очікуйте від робити помилки, щоб я на них міг вчитися. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.

7. Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй неспроможності виконувати завдання згідно з вашим очікуванням.

8. Я вчуся у вас усього : слів, інтонацій голосу, манери рухатися. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Так справедливо влаштувала природа зв’язок між поколіннями. Тому навчіть мене, будь ласка, кращого.

9. Я хочу відчувати е, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені, що, коли, чому кожен із нас у ньому має робити.

3. Мої ручки ще маленькі – вашу любов, хочу, щоб ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але будьте уважні, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, які заважатимуть мені робити самостійні кроки.

10. Любі мої! Я вас дуже люблю!!! Покажіть мені, що ви любите мене також. Пам’ятайте, що ми разом не випадково: ми маємо допомагати один одному в цьому безмежному світі.

Щоденні заповіді

для мами і тата першокласника

• Учіть дитину вихованості, а саме:
• Кожний ранок (або коли повернулись з роботи) розпочніть з того, що обов’язково привітайтесь з дитиною – це привчить дитину вітатись з іншими людьми.
• Приходячи до навчального закладу (лікарню чи іншу організацію), зніміть головний убір, вітайтеся з педагогами. Ваші діти – це ваше дзеркало, вони будуть робити те ж саме.
• Після будь-якого завдання чи прохання дякуйте вашій дитині, і вона буде дякувати.
• Самі поважайте заклад, в якому навчається ваша дитина, і вона теж поважатиме його.
• Вчасно приводьте дитину до школи, адже вона сама не може організувати свій час. При запізненні вчіть дитину правильно зайти до класної кімнати (постукати, привітатись, попросити вибачення за спізнення).

1.     Цікавтесь справами дитини:

• Обов’язково щодня запитайте в дитини:
• Що цікавого ви робили у школі?
• Що тобі не сподобалось, чому?

Тоді ваша дитина бачитиме, що вона для вас важлива.

1.     Щодня  обов’язково:

• Читайте з вашою дитиною хоча б 15 речень з букварика чи книги з казками.
• Малюйте з дитиною різні малюнки, зафарбовуйте розфарбовки,  при цьому вчіть її зафарбовувати правильно (штрихувати потрібно в одному напрямку, обережно, не виходити за межі малюнка, розфарбовувати кольорома, що відповідають дійсності).
• Закріпляйте з дитиною вивчене на уроках, адже опанувати шкільну програму самостійно дуже важко.
• Ліпіть з дитиною вироби з пластеліна, виготовляйте аплікації (хоча б раз на тиждень). Це розвиватиме уяву, мислення та творчість дитини.

1.     Учіть дитину чути вчителя (дитина має знати, що вчитель це людина, яку треба слухати, поважати, виконувати вказівки. Учіть, як правильно звернутись до вчителя, адже від цього залежить сприймання навчального матеріалу).

2. Законом України «Про освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.

                                           Дбайте про ваших дітей. Вони вам віддячать!

 

Шановні батьки,  нам би дуже хотілося, щоб цей матеріал став вашим помічником. 

Кожна мати та кожний батько хоче, щоб спілкування з дитиною приносило радість, щоб було взаєморозуміння і дружба. Хоча часом це нелегко. Дитина своєю поведінкою часто ставить перед батьками складні завдання: як відреагувати на спалах злості, неслухняності, що робити, якщо дитина пригнічена і невпевнена у собі, як допомогти їй налагодити контакт з однолітками, як бути, якщо ваша надмірно активна дитина не може всидіти і п'яти хвилин на одному місці... У батьків може виникати багато неприємних почуттів – злість, розчарування, безпорадність, почуття провини за те, що не змогли чомусь навчити.

Сподіваємося, що в цьому матеріалі ви знайдете ті ідеї, що допоможуть вам справлятися зі складними ситуаціями, полегшать ваше життя і зроблять батьківство захоплюючим. 
Про те, як спілкуватися з дитиною, можна говорити нескінченно багато. Ми виділили деякі загальні принципи, що можуть бути корисними в різних ситуаціях. І більш докладно розглянули деякі ситуації, що, з досвіду консультативної роботи з батьками, часто викликають труднощі. 
Щасти вам! 
Те, як ми ставимося до дитини, та й не тільки до дитини, впливає на те, чи зможемо ми знайти спільну мову, досягти взаєморозуміння, задоволення, радість у відносинах. 
Що ж важливо в нашому ставленні до дитини? 
Важливо приймати її. Це означає любити її безумовно. Просто тому що вона є, а не тому, що поводиться добре, відмінно вчиться, слухняна і т.д. Важливо поважати дитину як особливу людину, поважати її думку і почуття, і демонструвати цю повагу. Важливо прагнути зрозуміти, намагатися уявити себе на її місці. Важлива зацікавленість до її світу і її життя. Тоді дитина почуває себе потрібною, улюбленою. Тоді вона готова довіряти батькам, ділитися і дружити з ними. 
Отже, у першу чергу, важливо наше ставлення до дитини. 

Що можуть робити батьки, щоб дитина сприймала себе саму як улюблену, гарну і здібну? 

• Більше помічати гарне в дитині, акцентувати увагу на тому, що в неї виходить, а простіше кажучи, більше схвалювати її справи і вчинки, частіше обіймати дитину, гладити, говорити їй, як ви її любите, як вона потрібна вам, як добре, що вона у вас є. 

Досвід свідчить, що схвалити завжди є що, головне захотіти знайти. Спробуйте підрахувати, скільки разів на день ви похвалили дитину, а скільки разів - висловили своє невдоволення. Схвалень і заохочень у ваших стосунках повинно бути як мінімум у 2 рази більше, ніж покарань і критики. Частіше говоріть дитині «можна», ніж «не можна», «обережно», «не смій», «не роби», « ні» і т.д. 
Такий підхід не означає, що ви не повинні сердитися на дитину чи повинні приховувати свої почуття. Однак, варто виражати своє невдоволення якоюсь дією дитини, але не дитиною в цілому. Можна засуджувати вчинки, але не почуття дитини. Навіть якщо дитина відчуває такі почуття як гнів, роздратування, які зазвичай вважають поганими, не засуджуйте її. Якщо вона їх відчуває, це означає, що на це є причини. Ви можете шукати ці причини самі чи разом з дитиною . 
Схвалення має бути конкретним. Часто батьки бояться «захвалити», щоб дитина не стала самозакоханою, впевненою в тому, що на світі є тільки вона і її потреби. Ви можете не просто казати "ти чудовий”, "ти найкрсивіша (найрозумніша, найдобріша і т.п.)”. Хваліть за конкретні дії: «Чудово, що допоміг помити посуд, а то я б ще довго не могла відпочити», «Спасибі, що сама зібрала портфель». 
Не варто хвалити тільки за «великі» справи. Вчіть дітей радіти і цінувати маленькі успіхи теж. Ви можете ввечері разом обговорювати, що гарне і радісне відбулося за день, завести щоденник успіхів, придумати разом як ви будете відзначати, якщо дитина змогла впоратися з чимось вперше у своєму житті. Наприклад, якщо дитина вперше сама дісталася додому зі школи, можна відзначити цю подію разом чимось солодким. Чи придумати будь-які інші способи разом вчитися помічати гарне. 
Часто дітям важко сказати, за що вони могли б похвалити себе сьогодні чи що відбулося гарного. Вони розгублюються, говорять, що нічого такого гарного, що варто схвалення, не зробили. Тільки поступово з'ясовується, що вони допомогли другові, вдало зіграли у гру, одержали гарну оцінку, швидше звичайного змогли зібратися, побачили особливо красиве дерево, і мають ще купу гарних вражень та справ. Просто вони не звикли зауважувати на те гарне, що вони зробили. 
Багато дорослих зі смутком говорять, що виросли на принципі «Якщо ти зробив чи зробила щось добре чи навіть чудове, то це нормально, так і повинно бути, якщо погане – це жахливо». А схвалень і захоплення їх діями та вчинкам вони майже ніколи не чули. Для цього треба було зробити щось надзвичайно чудове. 
У деяких ситуаціях, особливо, коли відносини між батьками і дітьми стали вже дуже напруженими, батькам важко буває помітити щось гарне в дитині, хвалити її. 

Наприклад, дитина не робить вчасно уроки. І починається важка війна нагадувань, критики, погроз з боку батьків і опору, відмовок, відтягування, істерик, чи просто ігнорування з боку дитини. Ви можете спробувати змінити стратегію – запитати, що цікавого відбулося за день, помітити щойно побудовану модель машинки чи новий малюнок, складені речі, просто обійняти дитину, розповісти щось про свої справи. Можливо, з перших же ваших спроб вона і не почне ставитися до уроків більш відповідально, але це буде кроком до побудови добрих відносин, що дадуть шанс вирішити проблему. 

•  Ваша дитина унікальна! 

Уникайте порівняння своєї дитини з іншими 
Коли ви порівнюєте свою дитину з іншими, ви тим самим нібито говорите їй, що вона гірше за інших, через що знижується самооцінка дитини. Часті порівняння призводять до того, що дитина і сама починає себе весь час порівнювати з іншими не у свою користь. У дитини може з'явитися відчуття, ніби щоб вона не робила, все одно вона не стане такою, як Петро, Марійка чи ще хтось. А тоді навіщо старатися щось покращувати. І дитина починає поводитися таким чином, щоб підтвердити свій образ «недостатньо гарної». 
Порівнюйте, якою дитина була вчора, і чому вона вже навчилася сьогодні, що вже робить краще, ніж раніше. Тоді ви зможете зрозуміти, як вона розвивається і чим ви їй можете допомогти. 
 

•  Помічайте та визнавайте особливості своєї дитини. 

Ваша дитина моторна чи повільна? Стійка до стресу чи дуже чутлива? У неї більше розвинута образна пам'ять чи пам'ять на словесну інформацію? Їй краще дається математика чи малювання? Спокійна чи дуже рухлива? Може заплакати, якщо ви спокійним, але суворим, голосом зробите їй зауваження, чи ледь відреагує на ляпанець чи інше покарання. Чи потрібно дитині багато контролю, чи вона настільки слухняна і сама вміє себе тримати в рамках, що ваш контроль потрібний лише мінімально? 
Кожна з цих особливостей не означає, що ваша дитина краще чи гірша за інших. Вона просто така. Навряд чи вам вдалося б зробити тихоню з дуже активної дитини – усе, що ви зможете зробити, це направляти її енергію в «мирне русло», давати їй вихід, навчити її контролювати свої дії. Якщо ви приймете те, що дитина повільна, ви зможете допомогти їй навчитися розраховувати час, щоб встигати. 

•  Висувайте реальні вимоги до дитини. 

Спробуйте поставитися до дітей, як до квітів – нехай вони ростуть у тому темпі, що їм задала природа. Форсувати розвиток дитини так само неможливо, як змусити квіти зростати швидше. Вимоги до дитини не повинні бути завищеними. 
Досить часто відбувається так. До 6 років до дитини відносяться, як до маляти – балують, все за нього роблять, дозволяють йому вередувати, а коли настає пора підготовки до школи, вимоги істотно посилюються. Від нього починають вимагати відповідальності, самостійності, дорослості. Але звідки ж вона може з'явитися раптом? Усі ці якості варто виховувати поступово. І важливо враховувати вікові і просто індивідуальні особливості дитини. 

• Залучайте дитину до спільного вирішення проблем. 

Дітям подобається брати участь в усьому. Залучайте дитину до прийняття рішень – як провести вихідні, коли і куди піти гуляти, що подарувати мамі на день народження. Люди терпіти не можуть, коли їх змушують, але якщо людина вирішує самостійно – інша справа. Дитина почуває себе учасником, а не об'єктом примусу. 
Мама 7-річного хлопчика знайшла чудовий хід, щоб справитися з постійними «канюченнями» дитини і проханнями щось йому купити. Якось раз вона посадила його і докладно обговорила з ним їхній бюджет на місяць. Вона радилася з ним, від чого, на його думку, можна відмовитися, щоб йому щось купити, скільки можна виділити на покупку дріб'язків. Чи потрібно говорити, що кількість капризів дитини різко скоротилася. 

• Вірте у свою дитину. 

Родина збиралася переїжджати на нову квартиру. Мама дуже тривожилася, що у хлопця, і так не надто товариського, можуть виникнути труднощі з пошуком друзів. На це інша мама і досвідчений психолог їй порадила для початку змінити тривогу на віру в те, що в її дитини все вийде, а тоді вже шукати способи допомогти йому. 


Коли батьки дуже зайняті 

Майже всі батьки сьогодні працюють. Багато хто працює дуже багато і важко. Час непростий. Потрібно заробляти гроші, щоб годувати родину. Страшно втратити роботу, тому їй віддаються всі сили. Або просто робота дуже захоплює, важлива для реалізації себе. У стрімкому темпі буднів багатьом батькам важко вибрати час для спілкування з дитиною. 
Дитина може використовувати різні деструктивні способи, щоб привернути до себе увагу. Давайте розглянемо, що почуває дитина, коли батьки дуже зайняті і приділяють їй мало часу і уваги. І які варіанти поведінки допоможуть і вам, і дитині. 
По-перше, дитина може не розуміти, чому батьків, чи одного з батьків постійно немає. Вона може почувати себе непотрібною, самотньою, беззахисною. 
По-друге, дитина має потребу в передбачуваності і стабільності. Їй дуже важко, коли батьки непередбачено затримуються чи від‘їжджають кудись. 
Часто діти починають хворіти, погано вчитися, розкидати речі, красти – все тільки для того, щоб хоча б такою своєю поведінкою звернути на себе увагу. 
Один хлопчик навмисно кидав взуття посередині передпокоїв, оскільки знав, як любить порядок його батько. Але це був його єдиний спосіб привернути до себе увагу, нехай і негативну, з боку батька. 
§ Визначте час протягом дня чи тижня (у залежності від віку і ситуації), який ви можете присвятити своїй дитині, не відволікаючись ні на які інші справи. Дитина повинна знати – у цей час вся ваша увага належить їй і нікому і нічому іншому. 
§ Важливо дати дитині зрозуміти, що навіть коли мами чи тата немає поруч, вони пам'ятають про неї і люблять її. Ви можете подарувати йому чи їй якийсь талісман, дрібничку, що завжди буде з ним чи з нею, через яку дитина зможе відчувати вашу підтримку. 
§ Спробуйте розповісти дитині про свої справи, про те, що вас захоплює в них. Тоді дитина зможе відчути свою причетність і значимість, оскільки батьки діляться з нею. 
§ Намагайтеся попереджати свою дитину про те, коли в неї буде можливість вас побачити чи коли вас не буде. При цьому завжди краще, якщо є можливість, щоб дитина знала, як з вами зв'язатися у разі потреби. 
Часто батьки відчувають почуття провини через те, що в них просто не залишається сил і часу на дитину. Адже крім роботи є ще інші справи: господарство, турбота про своїх батьків, потреба просто відпочити і розслабитися. Існує переконання, що «гарні батьки – це ті, котрі проводять з дитиною дуже багато часу». Звичайно, добре, коли це можливо. Але що ж робити, якщо цього часу немає? Досвід нашої практичної роботи показує, що справа не тільки в кількості. Дитині може бути досить зовсім небагато часу в день, щоб почувати себе потрібною і улюбленою батьками. Уся справа в тім, чим наповнити цей час. 
Багато дітей зі смутком говорять, що їхніх батьків цікавить тільки їхнє навчання. Багато хто просто ненавидить щовечірній допит батьків «Як справи в школі? Що ти сьогодні одержав (одержала)?». Схоже, що можливі проблеми в навчанні настільки хвилюють і лякають батьків, що вони витісняють інтерес до того, що захоплює зараз дитину, що її хвилює, що засмучує і тривожить.