Почуття та емоції відіграють велику роль у навчальній роботі. Від того, які почуття вона викликає, багато в чому залежить і якість навчання. Підтримка позитивних емоцій, позитивної самооцінки учнів стає одним із найважливіших завдань для вчителя. Адже навчальна діяльність є провідною для учнів і в ній формується особистість дитини, через стосунки „вчитель – учень” діти навчаються взаємодіяти з оточенням. Добре відома роль позитивної оцінки як засобу створення позитивних емоцій, бадьорого настрою, що допомагають підвищити успішність і продуктивність навчання. Саме тому вчитель має вірити в сили кожного учня, надавати йому можливість розпочати все знову і знову, долаючи труднощі розвитку. Тільки мудре, доброзичливе ставлення вчителя сприятиме успішній адаптації учня до життя в суспільстві. Для школяра вчитель – взірець для наслідування. Добрі, врівноважені, люблячі дітей педагоги мають багато прихильників серед учнів, їх поважають, ними захоплюються, намагаються наслідувати, і навпаки – у вчителів нервових, неврівноважених рідко коли складаються добрі стосунки з вихованцями, від цього в першу чергу страждає навчально-виховний процес, а коли такий педагог ще є і класним керівником, тоді ситуація набагато ускладнюється – порушується взаємодія вихованців з даним учителем, діти стають невпевненими, підвищується тривожність, відсутнє почуття захищеності, що переходить у шкільну дезадаптацію і, як наслідок, порушується адаптація до взаємодії у суспільстві вцілому. Маючи справу із вразливою душею дитини, учитель має оберігати її духовну цілісність. Справжньому вчителю недостатньо бути хорошим методистом. Йому потрібно досягти певної духовної висоти моральних переконань.
